КОЛИСЬ БУВ СИРОТОЮ...

dtg.adminu.ru

Я сиротою ріс, нікому не цікавий,

Як бур'яни ростуть голодні і одні.

І  душу шматував мою лукавий, 

Не гріли завсім світу злі вогні.

І часто так дивився я на небо, 

Подоланий невіглаством сліпим,

Кричав тоді: " Невже, Господь, так треба"?

Так часто був на долю свою злим.

Коли отак страждав- скавав: "Ніколи

До Тебе більше, Боже, не звернусь"...

Але... цього собі я не дозволив,

Не зміг без Тебе бути мій, Ісус!..

Не міг я без молитви і без Тебе,

Ще більше я самотність страждав.

З кайданів серце рвалося на небо,

А вихід де тоді знайти не знав...

Цей світ мені завжди чужим здавався,

Хотілося любові і тепла.

Та, як би я у себе не ховався,

Твоя любов мене таки знайшла.!

Вона мене знайшла і обігріла,

Очистила сумління і думки.

Твоя любов мене усиновила,

Твою любов приймаю залюбки.

Уже не сирота, у благодаті,

І навчений нести Твою любов!

Злиденні стануть милістю багаті,

Врятує душу жертви Бога кров!